неділю, 9 жовтня 2011 р.

о 09:47 Мітки: , , Опубліковано Maksym

Немов у різьбленій колисці, розташувалося село Брустури серед мальовничих Карпатських гір, уквітчаних вічнозеленими смерековими лісами. Низом змійкою в'ється гірська річка Брустурна, а обабіч неї — гуцульські оселі. Подивишся довкола — всюди хати новенькі, а в тих хатах самі митці, народні таланти живуть. В яку хату не завітаєте, в кожній як не різьбяр, то вишивальниця чи ткаля барвистих ліжників і килимів. Є і майстри з виготовлення музичних духових інструментів — сопілок, трембіт і рогів. То вже так повелося: мистецтво тут передається з роду в рід, і не дивно, що в кожній сім'ї як батьки, так і діти міцно тримають у руках різець. А скільки приносять радості дітям баранчики із сиру, що їх виготовляють брустурівські дівчата!..

Розвиток різьбярського промислу в Брустурах сягає сивої давнини — ще часів поселення тут біженців від панської кари. Як свідчать перекази, першим різьбярем і столяром був у селі біженець з Буковини Андрій Александрук. Він майстрував односельцям посагові скрині, столи, крісла, полиці, які щедро оздоблював ажурною і контурною різьбою та випаленими узорами.

У середині XVIII століття село Брустури славилося майстром будівельних справ і різьбярем Василем Костюком. У Ворохті донині збереглася й охороняється законом, як пам'ятка народної архітектури, церква — його, Костюкова, робота.